Зіньків
Попередня точка
Віньківці
Наступна точка
Маліївці

Старовинне містечко Зіньків — справжня перлина Хмельниччини. Воно розташоване на лівому високому березі річки Ушиці, тут відкриваються неймовірно красиві краєвиди на її правий берег. Живе у Зінькові всього 1,5 тисячі людей, але пам’яток дуже багато, хоча чимало було знищено комуністами. Наприклад, радянська влада зруйнувала унікальну оборонну муровану церкву, аналогів якої майже не було. Варто розшукати стару школу. Її на початку ХІХ ст. в класицистичному стилі звів князь Людвік Вюртемберзький, кузен Адама-Єжи Чарторийського. Наполовину поляк, він служив у російському війську у чині генерала артилерії та завзято обстрілював маєток кузена в Пулавах в часи Листопадового повстання. Під кінець ХІХ ст. влада все ж відібрала маєток, перетворивши його на суд. Екстер’єр пам’ятки з портиками тосканського ордеру та фризом непогано зберігся, на відміну від інтер’єрів. Загалом, це чудовий приклад провінційного класицизму. На сусідньому узгір’ї є руїни давніх укріплень.

GPS Кординати
Відстань
19,2 км
Медична допомога
Аптека №27 вул. Центральна, 25
Аптека вул. Центральна, 53
АПМСД вул. Писаренка, 48
Отримати відмітку
«Дегустація зіньківської (чорної) ковбаси, пива та хліба» вул. Центральна 52 +38 096 138 43 62 Валентина
Укриття
  • вул. Центральна, 36
Що подивитись
Де зупинитись
Де поїсти
Що скуштувати
Залишки зіньківського замку

Це середньовічний замок краківського підстолія Петра Одровонжа, зведений у середині XV ст., відтак пам’ятка є однією з найстаріших на Поділлі. Одна з відомих облог твердині сталась 1524 року, коли турки спалили місто, але замок не змогли взяти. У середині того ж століття фортеця перейшла до Сенявських і, подібно до Меджибожа, її зміцнили та розбудували. Козаки Хмельницького частково зруйнували твердиню, тож туркам 1672 року не склало великих труднощів її здобути. Османи тримали тут залогу більше чверті століття. На початку XVIII ст. Адам Миколай Сенявський знову зміцнив замок за тогочасними вимогами фортифікації, і його укріплення ще довгий час лишались у доброму стані. Тож не дивно, що під час Барської конфедерації тут діяв штаб Юзефа Пуласького. Втім, замок швидко відбили жовніри проросійського Францішка Ксаверія Браницького. Це був останній випадок, коли фортеця відігравала свою оборонну роль. В кінці ХІХ ст. її почали розбирати на каміння з причини того, що старі мури загрожують падінням на костел під ними. Проте замок, хоча вже і частково зруйнований, достояв до Другої світової, після якої його вже остаточно і майже цілковито розібрали. Зараз від твердині збереглась тільки частина південної башти та пивниці жилого приміщення.

Костел святої Трійці

Один з найдавніших римо-католицьких храмів Поділля, зведений у 1450 році під захистом мурів замку. Тоді він був дерев’яним. Мурований костел з’явився у Зінькові у 1630-х роках. Після численних руйнацій періоду Руїни, коронний гетьман Адам Миколай Сенявський відбудував його 1708 року. У 1938 році радянська влада настільки знищила відібрану у католиків святиню, що залишилися самі її стіни. Тільки у 1989 році ці руїни віддали вірянам, після чого розпочався її повільний ремонт. Спершу храм пристосували під тимчасові служби, а у 1994–1997 роках відбулось його ґрунтовне відновлення, коли відбудували вежу та всі внутрішні приміщення.

Свято-Михайлівська церква

Яскравий приклад традиційно української подільської сакральної архітектури. Такі церкви до кінця XVIII століття стояли майже в кожному нашому селі. Після того, як царська влада випустила наказ будувати храми у псевдоруському, так званому синодальному стилі, подібні церкви припинили будувати, а ті, що існували, почали змінювати. Михайлівська церква стоїть на мальовничому узгір’ї. Її побудували у 1769 році. Варто звернути увагу, що дахи трьох бань храму вкриті ґонтом — саме такий матеріал використовували завжди для покрівлі українських церков. У радянські часи храм не діяв, старовинний іконостас було втрачено. Зараз храм знову відчинено для релігійних потреб. Варто зазначити, що префікс «Свято» у назвах наших храмів не притаманний українській традиції та з’явився переважно у ХІХ столітті.

«Дегустація зіньківської ковбаси, пива, хліба»
Лише два місця. 096 138 43 62 Валентина
вул. Центральна, 52
Магазин-кафе «Дана»
067 332 19 67, Галина
вул. Центральна 34
«Дегустація зіньківської ковбаси, пива, хліба»
096 138 43 62 Валентина
вул. Центральна, 52
Зіньківська ковбаса
Можна скуштувати:

c. Зіньків, Валентина Василенко (вул. Центральна, 52; тел. +380961384362) за попереднім замовленням.

Рецепт приготування
Інгредієнти:
  • 50 кг свинини
  • 2-3 кг сала
  • 3 кг очищеного часнику
  • сіль
  • 7 пачок меленого перцю
  • вода
Приготування

Для начинки використовують п’ять компонентів: натуральне м’ясо трьох видів (лопатка, задній компель, м'ясо з ребер), сало, сіль-перець та часник. Фарш вимагає довгого й ретельного замішування. Набивати свинячі кишки-ковбасянки слід помірно туго, уникаючи потрапляння повітря. 

Пікантної гостроти смаку зіньківській чорній ковбасі надає велика кількість ярого часнику (утричі більше ніж у домашній (6%). 
Процес безпосереднього коптіння триває 6 годин (використовуються виключно фруктові дерева). Виразний чорний колір ковбаси забезпечується багаторазовим змащуванням свинячою кров’ю під час коптіння – кожні 25-30 хв.

Коли на ковбасі «виходить роса» і з’являється характерний звук – «шепотіння» – знімають, замотують в рядно, викладають на солому і  «томлять» ковбасу, намагаючись не пересушити.

Класичний спосіб подачі Зіньківської ковбаси – «лупаний», коли тепле кільце розламують на кілька великих шматків.
 

Зіньківський домашній хліб
Можна скуштувати:

c. Зіньків, Валентина Василенко (вул. Центральна, 52; тел. +380961384362)

Рецепт приготування
Інгредієнти:
  • 3,7 кг житнього і пшеничного борошна
  • вода
  • закваска
  • олія
  • 1 пачка дріжджів
Приготування

Для випікання зіньківського хліба використовується два види борошна – житнє і пшеничне. Житнє (3 кг) запарюється окропом (три літри), охолоджується, далі додається вода, закваска (300 г), пшеничне борошно (скільки «візьме» розчина), сіль (150 г) і наприкінці вимішування – олія. Тісто потрібно вимішувати до такого стану, поки воно не почне «відставати» від рук. Близько 4 годин тісто сходить в теплому, захищеному від протягів місці, потім формуються буханці вагою близько п’яти кілограмів.

Сформовані хлібини вдруге сходять на столі, потім викладають їх на спеціальну дерев’яну лопату, густо посипану висівками і на черінь, в піч. 

Загалом, весь технологічний процес – від замішування тіста до завершення процесу випікання сягає 10 годин. Середня місткість печі – шість хлібин, тому  для виготовлення однієї партії потрібно вимісити більше 30 кілограмів тіста. Вага готового буханця – 4,5 кг.

Упродовж не менше семи днів хліб залишається свіжим. Дві години випікання – і золотаво-засмаглі хлібини-квіти виймають з печі та "пробують" носом: якщо не пече – хліб готовий. Стирають попіл з низу хлібини, верх "обмивають" солодкою водою чи олією (для блиску), ставлять на ряднину, зверху накривають також – "щоб відходив" (тобто вистигав).