Жмеринка — це важливий залізничний вузол. Місто виникло між селами Мала та Велика Жмеринки у 1865 році під час прокладання залізниці Київ-Балта. На початку ХХ століття Велику Жмеринку викупив російський граф німецького походження Дмитро Гейден. Він ініціював у місті створення училища інструкторів з сільського господарства, чоловічу гімназію, побудував кілька гарних кам’яниць. Одна з них на розі вулиць Шевченка і Литвиненка належала графу, у ній був краєзнавчий музей.
- Торговий центр «Рубін», вул. Б. Хмельницького, 14 Геолокація
- Універмаг, відділ секонд хенду, вул. Героїв Крут, 51 Геолокація
- Секонд Хенд, вул. Київська, 1а Геолокація
Найбільшою архітектурною перлиною Жмеринки є її залізничний вокзал, зведений у 1904 році архітектором Зиновієм Журавським. Його стиль — необароко, а прототип — мюнхенський вокзал. За задумом, споруда мала нагадувати гігантський корабель, що на всіх вітрилах мчить у напрямку Чорного моря. Саме тому головна зала очікування вокзалу зберегла прекрасну ліпнину у вигляді водоростей. Первісно тут були масивні дубові двері чотирьох метрової висоти та розкішні жирандолі. Зовні споруда також дійшла без значних змін. На центральній площі перед вокзалом — пам’ятник Остапу Бендеру, який, за книгою, бував у місті.
У 1904 році почали будувати і костел св. Олексія (завершили у 1910 році). Насправді ж віряни звертались з проханням про побудову храму ще з 1890 року, але без успіху. Царська влада дала на це дозвіл лише після того, як католики пообіцяли назвати його на честь царевича Олексія та щоденно молитися за його здоров’я. Храм звели у неоготичному стилі, він мав високу шпилясту вежу. Радянська влада закрила костел у 1937 році, зруйнувавши вежу і влаштувавши всередині електростанцію. Після відновлення незалежності України костелу повернули його оригінальний шпиль, що видно майже з усіх кінців міста.
Це одна з найкрасивіших споруд Жмеринки, зведена на початку ХХ століття для графа Гейдена в стилі модерн. В колекції музею 3,3 тисячі експонатів (меблі, музичні інструменти, сімейні документи та особисті речі відомих мешканців міста). Заслуговують на увагу старі фотографії Жмеринки, її вокзалу, численних храмів (деяких вже нема). Крім того, тут є чудова збірка робіт мікромініатюриста Михайла Маслюка. Музей відкрили навесні 1969 року.
Храм з’явився одночасно із вокзалом, у 1904 році, для потреб 9-го та 10-го стрілецьких полків царської армії, розквартированих у місті. Його було побудовано у типовому псевдоруському стилі за проектом петербурзького архітектора Федора Вержбицького. Всього у Російській імперії для потреб війська звели близько шістдесяти подібних храмів. Позаяк церква розташовувалась на території військової частини, то в радянський час її закрили та знищили вежу та купол. Але у 2005 році храм повністю відновили та побудували новий іконостас. Все це зробили коштом місцевих доброчинців. Для православних віруючих міста цей храм є одним з найбільш важливих.
Як кажуть самі жмеринчани, «нам не треба за чимось їхати світ за очі, все необхідне приїздить до нас саме». І це таки правда, чого тільки не зустрінеш на місцевому жмеринському привозі. Мультикультурність міста дала світу цікаві гастрономічні поєднання.
Для вареників:
- 500 г борошна
- 200 мл води
- 1 яйце
- 400 г вишні
- 400 г цукру
- сіль на кінчику ножа
Для киселю:
- 500 мл соку з вишень
- 2 столових ложки цукру
- 2 столових ложки крохмалю картопляного
Борошно просіяти, змішати із сіллю, теплою водою та яйцем. Замісити м’яке тісто, накрити його рушником і залишити на 10 хвилин.
З тіста розкатати тонкий корж, видавити склянкою невеликі кружечки, на кожен викласти по 2-3 вишні та 1 ч.л. цукру, а потім щільно заліпити. Всипати вареники в киплячу воду, проварити 4 хвилини і відкинути на друшляк.
Для киселю взяти 500 мл соку. У 300 мл соку додати 2 ст. л. цукру. Закип’ятити сік. У 1 склянці холодного соку розвести 2 ст. л. картопляного крохмалю. У киплячий сироп обережно додають крохмальну суміш і доводять до кипіння. Охолодити.
А ще у Жмеринці кажуть, що раніше дівку не брали заміж у порядну єврейську родину, доки вона не навчилася фарширувати рибу п’ятьма способами.
- 2 кг щуки
- 2 цибулі
- 2 моркви
- 1/2 батону
- 200 мл вершків
- 1 яйце
- Перець на смак
- Сіль на смак
З рибини відрізати голову, вилучити зябра. Тушку почистити, виймати нутрощі, вимити. Щоб зняти шкіру біля голови, зробити надріз і потихеньку зняти шкіру, плавці зрізати ножицями разом зі шкірою. Залишки м‘яса на шкірці обережно зішкребти ложкою.
М'ясо пропустити через мілку сітку м’ясорубки, додати цибулю, моркву, батон, вимочений у вершках, сіль, перець.
Для формування готової риби шкіру заповнити фаршем, біля голови зшити. Змастити тушку і голову олією та викласти на змащений лист, запікати у духовій шафі при 180°C, приблизно 1 годину.
Викладаємо на тарілку, дати вистигнути.
Подавати з білим хроном або сметанним соусом.