Подібно до інших населених пунктів південного заходу Поділля, Дунаївці вперше згадуються наприкінці XV століття, коли тут були литовці. Попри те, що у комуністичні часи було втрачено чимало цікавих пам’яток архітектури, у Дунаївцях збереглось два старих маєтки. Менш відомий на сьогодні є лікарнею. Він походить з XIX ст. і міг належати Скібневським у яких Завойко придбав Дунаївці. Всередині вцілів дерев’яний тамбур головного входу та сходи. В старій частини міста є колишній капуцинський монастир. Нині тут православна церква. За ординською традицією, кляштор був скромним. Є також у Дунаївцях краєзнавчий музей і музей природи, а також колишня лютеранська кірха, зведена в XIX ст. Вона розташована поруч центрального парку і палацу Красінських.
У другій половині XVIII ст. син Станіслава, Петро Потоцький, який успадкував Дунаївці, вирішує їх продати. Так маєток стає власністю Красінських. Орієнтовно у 1782 році в Дунаївцях поселяються Ян та Антоніна Красінські, які започаткували перебування своїх нащадків у цьому містечку. У палаці Красінських зараз знаходиться будинок культури. Головний фасад з портиком, опертим на дві колони, зберігся без змін, всередині ж від старих часів вціліли лише сходи. Ймовірно, палац на початку ХІХ століття звів син Яна Красінського — Вінцент. За численні битви, проведені у складі наполеонівських військ, він у 1813 році отримав звання бригадного генерала. Саме він був батьком одного з трьох найвидатніших польських поетів доби романтизму — Зигмунта Красінського. Безперечно, цей прозаїк неодноразово бував у родинному палаці у Дунаївцях, де проводив своє дитинство.
Перший мурований римо-католицький храм у місті з’явився на початку XVII століття коштом Конєцпольських. Через сто років він був відремонтований і оновлений завдяки пожертвуванням Антоніни Красінської, яка також прикрасила його величними іконами пензля відомих італійських художників. У вже неіснуючому барочному парафіяльному костелі св. Михаїла Архангела міста Дунаївці зберігалися надгробки Чацьких та Красінських, виконані в стилістиці Канови. Вони були виготовлені з білого мармуру італійцем Карло Альбаччіні у першій половині ХІХ століття. У радянські часи костел зруйнували. Нинішній католицький храм з тієї ж назви знаходиться на території старого німецького цвинтаря. Його почали будувати ще у 1989 році стараннями ксьондза Йосипа Чопа, коли утиски на релігію послабили. Завершили спорудження нового храму вже у 1994 році.
