Вінницька гідеса з хайкінгу Світлана Гордійчук разом із двома супутницями Євгенією Рахматовою і Марією Дроздовою пройшли з Вінниці до Кам’янця-Подільського за вісім днів. Вони активно ділилися враженнями у сторіс, розповідаючи про свої пригоди на шляху. 

Усе це було задля того, щоб популяризувати шлях Camino Podolico і зібрати гроші на інклюзивний автомобіль з підйомником для військових, які перебувають на протезуванні та реабілітації у Вінницькому державному протезно-ортопедичному підприємстві. За час походу мандрівницям вдалося зібрати близько 80 тисяч гривень, але збір ще продовжується: благодійні внески можна робити на монобанку за посиланням: https://send.monobank.ua/jar/2PG18puMH7 (номер картки банки: 5375 4112 1824 1755). PayPal: masha.drozd@gmail.com

Також повернувшись з мандрівки Світлана Гордійчук поділилась своїми враженнями для сайту Camino Podolico. 

Вона є досвідченою гідесою з хайкінгу, але ця мандрівка стала найдовшою в її житті. Адже хайкінг – це одно/дводенні піші подорожі, а Camino Podolico – культурно-пізнавальний та паломницький маршрут довжиною 252 кілометри, що поєднує 13 точок Вінницької та Хмельницької областей і може бути пройденим за 12-14 днів. Мандрівниці впорались з маршрутом за вісім діб, крім цього Світлана Гордійчук продовжила самостійну мандрівку на два дні по новій ділянці: з Кам’янця-Подільського до Завалля. 

Що для вас особисто стало відкриттям Подільського шляху Святого Якова?

– По Вінниччині я цей маршрут майже весь знаю, тому що проходила різними відрізками сама і водила туристів. Тому для мене була відкриттям саме Хмельниччина – друга частина Camino Podolico. Мені сподобались Маліївці, Зіньків... Дуже вразило село Підлісний Мукарів: ти заходиш, бачиш одну хата закинуту, ніхто не живе, другу хату, де теж ніхто не живе, у третій хтось живе. І біля кожної дуже цікаві, незвичайно побудовані кам’яні забори. Йдеш далі і в якийсь момент опиняєшся в центрі села, бачиш костел кінця XVIII століття (він діючий, класно облаштований), і місцеві кажуть: “А там ще орган є”. Мене це дуже вразило. 

– Ще я дуже рада, що продовжила цей шлях до Завалля, де є печера «Атлантида». Тому я всім рекомендую йти далі, хоча б 25 кілометрів від Кам’янця-Подільського, і побачити цю красу. Я дуже рада, що побачила Хмельниччину по-іншому. 

Що було найважчим у цій мандрівці?

– Мені було важко саме з наплічником. Ноги зовсім не боліли – боліла спина. І я зрозуміла, що на майбутнє, якщо знову пройду цей шлях, чи буду водити туристів, то наплічник повинен бути до 10 кілограмів. Ми іноді їх знімали у місцях, де мали ночувати, і обходили місто так (у Зінькові, Дунаївцях, Кам’янці-Подільському). А дівчатам було важче в ногах, тому вони знімали кросівки і йшли в звичайних шльопанцях. Марія так пройшла цілу дистанцію з Ялтушкова до Віньківців (їй було легше, ніж в кросівках). Мені в кросівках не важко. Але я би всім рекомендувала: якщо ви не звиклі до пішого туризму, то краще візьміть з собою ще запасну пару кроксів, чи щось на кшталт того. Та й дівчата мені казали, що бачили, як на Каміно іспанському багато людей теж так роблять: одягають трекінгові шкарпетки і йдуть в кроксах.

Які ще поради можете дати майбутнім мандрівникам і пілігримам, які захочуть піти Подільським шляхом святого Якова?

–  Найголовніше – не боятися. Не акцентувати увагу на тому, що щось з вами станеться, чи ще щось… Тому що мені багато людей писали, особливо дівчата, чи зможуть вони самі пройти. Але я всім кажу, що в 2016 році, коли дізналась про Каміно, коли приїхала в Португалію, то зустріла волонтерку, яка йшла сама (з наплічником, з наметом…). Я теж здивувалась. А потім зрозуміла, що це наші страхи. Тому якщо ви хочете піти самостійно – йдіть і не бійтеся. Перед нами в Camino Podolico дівчина йшла сама: нам про неї у Зінькові люди казали, у Панівцях... Я теж сама йшла два дні, і нічого не сталося. Тим паче, що коли ти йдеш самостійно, в тебе більше думок з’являється, ти більше аналізуєш, що в твоєму житті відбувається… Основна місія ж яка – що ти йдеш, аналізуєш своє життя, знаходиш психологічну розрядку, рівновагу, і якраз в цей момент тобі приходять якісь нові ідеї. Я дуже рада, що я пройшла, і в мене вони з’явилися. 

– Але багато дівчат мені писали, що хочуть піти з кимось. Через це, якщо дійсно збереться група, я планую в липні і в вересні зробити для них похід по Camino Podolico з Вінниці до Бару. Але це не буде 100 кілометрів за три дні, як ми йшли. Це буде п’ять днів, щоб показати, що це не важко. А далі, якщо вони захочуть, то з Бару до Кам’янця-Подільського зможуть піти самі. 

– Ще питали, чи можна з собакою йти. Але в нас люди поки що не всюди готові приймати з собакою. Є такий нюанс. Тому на цей випадок краще брати намет: щоб ви не прийшли, захотіли переночувати, а вам відмовили. 

– І варто пам’ятати, що ви можете отримати сертифікат пройшовши з Вінниці до Бару. А через якийсь час, чи на наступний рік, продовжити шлях – пройти з Бару до Кам’янця-Подільського і теж отримати сертифікат. І це повноцінно буде ваше проходження усього шляху Camino Podolico. 

Фото Світлани Гордійчук