Понад 100 кілометрів пішки, ночівлі у наметах, страви з багаття і повна взаємовиручка – саме так підлітки з восьми міст України пройшли маршрут Camino Podolico з Вінниці до Бара. Мандрівний табір для юнацтва організував Вінницький осередок Пласту у партнерстві з Фондом громади «Подільська громада» за підтримки UGB Ukrgasbank.

Їхня пригода розпочалася з екскурсії від Офісу туризму Вінниці, візиту до Музею моделей транспорту і ночівлі на «Території Sun». А далі – сім днів інтенсивного переходу, під час яких юних скаутів супроводжували досвідчені виховники і медик, а важке спорядження перевозили спецтранспортом.

Яким був цей тиждень на Camino Podolico для дітей і команди, що сподобалося найбільше та як підлітки впоралися з викликами мандрівного життя – про це та інше розповів голова СПС станиці Вінниця Пласту НСОУ Віталій Головенько.

– Як виникла ідея поєднати традиційний пластовий мандрівний табір із маршрутом Camino Podolico?

Ідея виникла з бажання поєднати класичне пластове мандрівництво з можливістю краще пізнати рідний край. Camino Podolico для цього ідеально підходить: це готовий маршрут із природою, історією, культурою та цікавими локаціями. А для пластунів сама дорога – це ще й чудовий простір для випробувань, командної роботи та самопізнання. Тому ми вирішили не просто пройти маршрут, а перетворити його на повноцінний пластовий табір – з навчанням, пригодами, спільними викликами та вечорами біля ватри.

– З якими головними труднощами зіштовхнулися підлітки на шляху від Вінниці до Бару, і як вони з ними впоралися?

Найбільшим викликом була фізична втома – щодня доводилося долати значні відстані пішки, часто під сонцем і з наплічниками. Але саме це й стало частиною задуму табору: навчитися розподіляти сили, підтримувати одне одного і не здаватися, коли стає важко. Командний дух тут дуже допомагав. За час мандрівки незнайомі люди стали командою, а багато хто знайшов нових друзів.

– Який момент чи локація на маршруті найбільше захопили дітей і саму команду виховників? 

Напевно, найбільше запам’яталися самі дороги та місця, які ми відкривали разом. Особливе враження справив Бар – фінальна точка маршруту, до якої учасники вже дійшли не просто як окремі люди, а як команда. Не менш важливими були невеликі відкриття по дорозі – історичні місця, природа Поділля і спільні вечори.

– Чи все із запланованого вдалося реалізувати? І з яким головним здобутком учасники завершили цей шлях? 

Не все завжди відбувається точно за планом – і це нормально для мандрівного табору. Десь доводилося змінювати темп чи програму. Але головне завдання ми виконали: учасники пройшли маршрут, отримали новий досвід і стали сильнішою командою. Думаю, головний здобуток – усвідомлення, що багато складних речей стають можливими, коли ти не сам.

– Чи плануєте робити мандрівні табори маршрутом Camino Podolico постійною традицією для «Пласту»? 

Так, ми хотіли б зробити такі мандрівки традицією. Camino Podolico – це чудове поєднання мандрівництва, історії, культури та командної роботи. А для Пласту це ще й можливість виховувати молодь через реальний досвід – не розповідати про шлях, а пройти його самим.