Camino Podolico за п’ять днів – таку ціль поставили перед собою четверо друзів із Запоріжжя. Вони взяли тижневі відпустки на роботах, щоб пройти культурний і паломницький маршрут з Вінниці до Кам’янця-Подільського протяжністю 255 кілометрів. А щоб встигнути, обрали варіант велосипедної подорожі.

Цими мандрівниками стали:

• Сергій Лавріненко, директор курорт-готелю “Пересип” на Азовському морі (нині окупований), керівник HR cлужби ГК "Всесвіт", керівник "Umbata afro drum school";
• Олена Федченко, державний нотаріус, любить подорожувати і малювати;
• Ігор Гірник, пенсіонер, мандрівник, велосипедист, яхтсмен; 
• Юлія Борисенко, фотографка, любить подорожувати і ходити в гори. 

Після такої насиченої мандрівки вони поділилися враженнями і розповіли про свої пригоди для сайту Camino Podolico. 

Що вас спонукало піти Подільським шляхом святого Якова?

Сергій: У 2021 році я їздив на великий форум готельєрів у Львів. І у Вінниці до мене в купе підсіла жінка, яка, як виявилося, теж їхала на цей форум представляти Подільський шлях святого Якова (Camino Podolico). Мені ця ідея тоді дуже зайшла, тому що мої друзі проходили шлях Каміно-де-Сантьяго в Європі. І я планував у 2022 році, якраз коли розпочнеться сезон, піти Подільським шляхом. А друзі – туристи, вони ходять в гори, в Карпати, от вони й підтримали цю ідею. Але почалась війна, тому ми все відклали. 

Юлія: Сергій нам ще минулого року розповідав про Camino Podolico, і що його можна подолати разом. А в цьому році все ж вирішили поїхати.

Сергій: Це була багатостороння мандрівка. По-перше, з краєзнавчою метою. Все-таки Запоріжжя, і Дніпро поряд, це міста промислові. А хотілося побачити іншу частину України. І не тільки великі міста, а й села. І ще краєвиди. В нас все-таки степ, а там якісь схили були, озера, водоспадики… По-друге, мені цікавий був цей шлях саме як культурний і духовний маршрут. Бо в нас є храми, але, чесно кажучи, ми їх не відвідуємо. А тут була можливість виділити на це тиждень, і як паломники побути поближче до духовного боку життя. Тим більше католицьких храмів у нас мало, а там навіть у невеликому селі – величні, доглянуті, працюючі храми. Я старався не просто подивитися, а за можливості побути на службі. 

Ще одна мета – випробування себе. Бо раніше я ходив багато, а потім на 10 років закинув. І це випробування, чесно кажучи. Тому що у нас же тут степ, а дорога з Вінниці на Кам’янець-Подільський це з гори на гору. Навіть пологий схил вже був за благо. І от ти їдеш, і через тіло, через його зусилля приборкуєш бунт внутрішньої свідомості, коли хочеться здатися. В мене такі були метафори, що за любою гіркою буде спуск, а за спуском буде гірка. Все, як у житті. І все-одно ти їдеш.