Артем Классен – ведучий з Києва, який вже після офіційного завершення сезону Camino Podolico-2025, пройшов 114 кілометрів всього за два дні. Цю подорож він одночасно називає «ультрамарафоном» і «дуже довгою медитацією». 

Його шлях тривав із Вінниці до Бару. 8 листопада о 6:45 Артем стартував із Вінниці, а вже наступного дня о 20:28 завершив мандрівку, отримавши сертифікат про проходження першої ділянки Camino Podolico.

Якщо знати про Артема той факт, що у вересні 2025 року він встановив одразу два рекорди України – провів найбільшу кількість весіль за один календарний місяць (25 у вересні) і найбільшу кількість весіль одне за одним (20 весіль за 20 днів) – то така швидкість проходження Camino Podolico не видається зовсім неймовірною. Принаймні для самого Артема. 

Що спонукало його на цю мандрівку, чому вирішив йти після завершення сезону і чому обрав таку швидкість, Артем Классен розповів в інтерв’ю для сайту caminopodolico.net. 

Чому ви вирішили піти Подільським шляхом Святого Якова? І чи мали подібний досвід раніше?

Раніше я багато подорожував. У студентські роки проїхав понад 40 тисяч кілометрів автостопом: наплічник, намет, і – куди очі дивляться. По Карпатах дуже багато находив з наметом, спав біля гірських річок... Але останнім часом нікуди не їздив, тому Подільський шлях святого Якова для мене був у новинку. Про сам маршрут я дізнався цього року (просто в інтернеті мене чийсь рілз наздогнав), у цьому ж році й пішов.

Я в житті така людина – багато працюю, встановлюю офіційні рекорди України, і я люблю те, що роблю. Все моє життя – це «ультрамарафон». Тому і в Camino Podolico я йшов, розуміючи, що буду йти по 50+ кілометрів на день, ну аж ніяк не по 20. У мене, як бачите, є своя швидкість, і вона досить специфічна, тому такими місцями я люблю подорожувати сам, а не з групою. Я дуже люблю людей, я працюю з людьми, але періодично все ж класно побути кілька днів наодинці з собою.

Чому вирішили йти після завершення сезону?

В мене робота дуже активна, і в ній теж є певна сезонність. Я – ведучий святкових подій і весіль у тому числі. І так сталося, що весільний сезон починається навесні і завершується якраз десь у жовтні-листопаді. З 30 днів у вересні, наприклад, 25 днів я був на весіллях, відповідно, у мене об’єктивно просто не було часу на Camino Podolico. А потім у грудні починається корпоративний сезон. Тому для мене ідеальний час кудись вибратися – це листопад. Завершився сезон у жовтні? – Окей. Для мене це не проблема.

Що брали з собою в дорогу?

Загалом нічого зайвого в рюкзаку не було: одяг, білизна, шкарпетки, засоби особистої гігієни (зубна щітка, паста, антиперспірант...), трохи їжі зі снеками, ліхтарик, два павербанки, які я купив під цю подорож і які мені дуже допомогли, і книжка, але на неї об’єктивно не було часу. Загалом усе важило близько 9 кілограмів. Але в номінації «найнепотрібніший предмет для Артема» перемогли трекінгові палиці, бо це пів кілограма, які я ніс, жодного разу не скориставшись.

Що було на шляху найважчим за ці два дні, а що приємно вразило?

Здивувала природа, і приємно вразили люди, яких зустрічав. У місті Браїлів працівниця музею Забаштанського провела класну екскурсію; у зеленій садибі нагодували борщиком, який спеціально для мене приготували; дорогою зупинялися люди, щоб підвезти (самі пропонували, я їх не зупиняв), але я їм дякував і пояснював, що йду піший маршрут «Шлях святого Якова», чому вони трішки дивувалися.

А найважчим було фізичне навантаження, тому що для організму це незвично – з рюкзаком одразу пройти 58 кілометрів пішки. В перший день я йшов 11 з половиною годин. Один раз у Гнівані сів на 20 хвилин попити чаю і перевести подих, а потім у Браїлові пів годинки посидів і поспілкувався з пані з музею. Другого дня теж ішов швидко, але вже трохи повільніше, бо тіло було трохи змучене. І оскільки я не займаюся спортом, мені це давалося не так легко, як хотілося б. Але два дні у такому своєму темпі «ультрамарафонця» я все-таки витримав і подолав 114 кілометрів.

З якою метою/очікуваннями йшли, і чи справдилися вони?

Моя мета була, по-перше, побачити Україну. Я люблю не тільки міський туризм – мені подобаються села, незвичні місця, природа... Я об’їхав Україну від Луганська до Ужгорода просто з метою подивитися, поспостерігати і побачити, які ми різні, які ми кайфові. Це не якісь пафосні патріотичні слова – я дійсно люблю Україну такою, яка вона є.

А друга моя мета – це особиста духовна подорож. Я йшов із певними запитаннями, які хотів у форматі активної ресурсної ходи для себе пропрацювати: подумати, помолитися, згадати щось класне. І тут теж на 100 з 10 усе справдилося: на всі запитання, які собі ставив, я знайшов відповіді всередині себе. Інколи треба побути наодинці із собою – це факт.

Тому для мене це була не просто туристична мандрівка, а така дуже довга медитація. Я не вмикав музику, не слухав аудіокнижки і не відволікався на розмови, які б точно були, якби йшов у групі. Це була справжня подорож пілігрима, де я знайомився не тільки з Україною, а й зі своїм внутрішнім світом.

Що б ви порадили мандрівникам і майбутнім пілігримам, які захочуть пройти Подільський шлях Святого Якова?

Кожен іде зі своєю метою, і якщо ви чітко розумієте, для чого йдете, ви цю мету закриєте. Хочете подивитися на мальовниче Поділля? – Супер. Хочете побути наодинці з собою? – Супер. Хочете піти з групою, і йти в більш комфортному темпі, нікуди не поспішаючи? – Теж супер.

Готуйтесь фізично, готуйтесь психологічно, збирайте в рюкзак тільки те, що вам треба. Але найперше – наважуйтесь і йдіть! Не відкладайте це на роки.

Подорожуйте і відкривайте Україну, бо це дійсно круто! 

Фото Артема Классена