Найбільш відомими туристичними цікавинками Вінниці зазвичай вважають вежу Артинова на Європейській площі та найбільший у Європі плавучий світломузичний фонтан. Проте Вінниця багата й іншими атракціями — наприклад, тут є багато цікавих музеїв, присвячених вінницькому трамваю, моделям транспорту, техніці та транспортним засобам минулого століття, а також виданим віниничанам — М. Пирогову та М. Коцюбинському. Енергійно розвивається екскурсійна сфера та активні види дозвілля. Вулиці середмістя вирізняються контрастним поєднанням модернових будинків початку XX століття та різножанрового стрітарту XXI століття. Крім того, неподалік сучасного центру міста зберігся старий квартал з особливою атмосферою — вінницька Єрусалимка.
Це фортифікаційний комплекс, що з’явився разом із появою у місті кляштору та колегіуму ордену єзуїтів до 1617 року. Тоді вінницький староста Валентій-Олександр Калиновський надав ордену свої землі. Стіни із численними бійницями та вежі оточували як єзуїтський, так і домініканський кляштор, що був побудований одразу після єзуїтського. У ХІХ ст. більшість стін і башт було розібрано, і на сьогоднішній день залишилась лише південно-західна башта із ділянкою стіни, підпертою контрфорсами. У різний час у Мурах знаходились такі установи, як казначейство, суд, в’язниця, склади, військова частина, пожежна команда та шпиталь.
Храм належить до римо-католицького згромадження Братів Менших капуцинів (гілки ордену францисканців), яке з’явилось у Вінниці у 1746 році коштом місцевого старости Людвіка Калиновського. Костел був зведений за орденською традицією у скромних формах, його доповнював корпус келій із внутрішнім двориком-клуатром. Капуцини перебували у своєму осередку до 1888 року, коли його закрила царська влада. У радянські часи в храмі містився атеїстичний лекторій, а весь комплекс було сильно перебудовано. У 1990 році вірним латинського обряду віддали костел, і сьогодні йому повернено автентичний вигляд. У храмі знаходиться старий орган, що перед тим грав у колишньому домініканському костелі; великий інтерес у пілігримів викликають і чималі розчищені капуцинські підземелля.
Найдавніша православна церква Вінниці знаходиться неподалік Замкової гори, на кручі над Південним Бугом. Її звів Антон Пустельник у 1746 році. Це яскравий приклад традиційної трибанної тризрубної української дерев’яної сакральної архітектури доби бароко. Цінності їй додає те, що в Україні таких церков, що не зазнали перебудови у ХІХ–ХХ століттях, лишилось не більше десятка. Ошатності пам’ятці додає так зване опасання — відкрита галерея, що оточує храм по периметру. Поруч стоїть чудова дзвіниця. Її перший ярус мурований і укріплений зовні контрфорсами, другий — дерев’яний. Деякі історики припускають, що ця конструкція могла мати і фортифікаційне значення.
—Між вулицею Успенського та Замковою знаходиться місце, де від останньої третини XIV ст. стояв Вінницький замок, зведений князями Коріатовичами. З описів цього укріплення середини XVI ст. ми довідуємось, що був він дерев’яним: два ряди дерев’яних стін, між якими насипали пісок і землю. Така конструкція дозволяла успішно тримати облогу, в тому числі й від ворожої артилерії. Укріплення мало п’ять веж, а на озброєнні перебувало три гармати. Все це не зупинило татар, які у 1580 році здобули та зруйнували замок, після чого тут його вже не відбудовували, а укріплення перенесли на острів Кемпа, де той стояв до кінця XVIII ст.